ПІЗДЄЦ ПОВНИЙ:
Президент Віктор Янукович нагородив депутата-регіонала Юрія Черткова орденом "За заслуги".
При цьому, схоже, Банкова хотіла утаємничити даний указ, оскільки біля нього на сайті президента стоїть примітка "не ставити".
Як відомо, депутат Юрій Чертков входить до так званої групи Ріната Ахметова. Серед публікацій в інтернеті про нього згадують як про авторитета на прізвисько "Чёрт".

№123 (м. Перемишляни) – Петро Колодій, перший заступник голови Львівської обласної ради (ВО «Свобода»);
таких от людей, згідно даних ЗІК, КОД хоче провести до Верховної Ради.

сайт Перемишлян здох Орест сі всров

це вже не цікаво, одні "віршики"

СПОВІДЬ БІБРКИ
Простяглась я біля Львова,
Бібркою звати,
Будеш їхать до Франківська,
Можеш завітати.
Я тобі покажу, друже,
Ти таке не видів,
Та яка там в дупі Зубра!
Та який Давидів!
Я тобі таке покажу,
Ти - поїдеш дахом,
Всю свою ту "господарку",
Та що зветься КРАХОМ.
Я уже не малолітня,
Старша я від Львова,
Тому вигляд маю кепський,
Мов стара корова.
День народження у мене,
Кругла була дата,
Так сі впила самогонки,
Й досі ще піддата.
Скільки було подарунків,
Щось співали з хором,
Типу я уже зібралась,
Здохнуть під забором.
А керує мною геній,
Майстер на всі руки,
Так за мене бідний дбає,
Робить всякі штуки.

Я йому є дуже вдячна,
Він мене так любить,
Бачу, з тої фест любові.
Скоро мене згубить.
Ще тут був один "керовца",
Всіх водив за носа,
А тепер, він у районі,
Робить "попіндоса".
І чому я така бідна?
І така наївна,
Вічно мрію, що я гарна,
Мов з казок царівна.
А насправді я - мов жаба,
Сиджу у болоті,
І цвірінькаю даремно,
Як цвіркун на плоті.
І ніхто мене не чує,
Мрія - нездійсненна,
І уся ця писанина,
Теж якась даремна,
Може хтось мене почує,
Хоч мене зачеше,
Це стосується "керовца"
Що багато бреше"!
СЛАВА УКРАЇНІ!!!!!!!!!

ЗАПОВІТ ПАРКУ
Я - в самому центрі міста,
Я - мов родич бідний,
Я є парк місцевий, звісно,
Стан мій - жалюгідний.
Діти мною не гуляють,
Я лЮдей не тішу,
Пияки спостерігають,
Шо сі з мене лише.
Лавки взяли до ремонту.
Їх немає й досі.
І ніхто вже ніц не знає,
Всі то мають в носі.
Я без лавок маю вигляд,
Ніби кіт без ока,
Я як курка однонога.
Без хвоста сорока.
А колись престижний дядько,
Так брехав в ефірі,
Ніби лавки вже готові,
Їдуть вже на фірі.
Але дядько той брехливий,
Дурить всіх роками,
І сміється щиро в очі,
Добре ж з дураками.

Ось ялинку посадили,
Дякую вам щиро,
Що прийдуть до мене дітки,
Бавляться тут мило.
Але ж це лише на свято,
В будні я - нещасний,
Маю мрію - виглядати,
Мов юнак прекрасний.
Акуратні щоб доріжки,
Мною простягались,
Діти бігали по мені,
Радісно сміялись.
Квіти щоб були на клумбах,
Лавочки охайні,
Щоб на них відпочивали,
Люди наші файні.
Тож послухайте, "вельможі",
Вам заповідаю,
Ви здійсніть ту мою мрію,
Й вас я привітаю.

ЗАПОВІТ ДОРОГИ
А мене всі проклинають.
Лиш зійдуть з порога,
Я - вся в ямах і в болоті,-
Бібрська дорога.
Кожен рік мене латають,
Результат - відсутній,
Навесні сніжок розтанув,
З ним - асфальт "могутній".
І де б я не простягалась,
Ніц мене не видно,
Люди так вже матом криють,
Слухати огидно.
Як завжди - немає коштів,
Москалі все вкрали,
Ще й чорти, напевне, в пекло
Всю смолу забрали.
Ну нема матеріалу,
І відсутні гроші,
Так що прошу, люди добрі,
Всім носить кальоші.
Водії всі проклинають,
Фірмани - плюються,
Лиш начальникам всім добре,
Ходять всі сміються.

Як живу я, чим я дишу,
Їх то не хвилює,
І ніхто людських прокльонів,
Так як я... не чує.
Я звертаюся до того,
Що сидить при владі:
"Ти зроби мене по - людськи,
Будуть всі тут раді.
Бо ти теж - водій завзятий,
Любиш поганяти,
Знаючи, що в мене горе,
Як ти можеш спати?
На лиці ти дуже ладний,
Ти ж не є потвора,
Підлікуй мене, коханий,
Бо я дуже хвора".

ЗАПОВІТ КІНОТЕАТРА
Я - старий кінотеатр,
Теж хочу сказати,
Я багато чого бачив,
Маю що згадати.
На верху була майстерня,
А внизу - сеанси,
Колись все "рішала" влада,
А тепер - фінанси.
Пам''ятаю я всі фільми,
В ті часи чудові,
Всі індійські мелодрами,
Був я майже новий.
Лиш не миожу зрозуміти,
Відбирає мову,
Ну чому мене не візьмуть
До роботи знову?

Як стояв басейн без діла,
Так стоїть і досі,
Нема діла до їдальні,
Всі то мають в носі.
Вчителі по мені ходять,
За харчпром старіші,
Думають - що вони в місті,
Самі розумніші.
І нема для них заміни,
Ходять всі рядочком,
Посипаючи стежинки,
З дуп своїх пісочком.
Бачу, скоро перетворюсь,
Я в харчпром злощасний,
А я мрію мати вигляд,
Юний і прекрасний.
Я вам всім заповідаю :
Я ж свій хрест волочу,
Не зробіть із мене дрантя,
Я ще жити хочу!

ЗАПОВІТ ХАРЧПРОМА
Я стою посеред міста,
Гордо височію,
Даху майже ніц не маю,
Та від щастя млію.
В Бібрці стою я круто,
У самому центрі,
Як у мультику "Наруто",
Не дадуть ми вмерти.
Мене вчасно тут годують,
Всі щось підкидають,
Хто сміттям мені поможе,
Під вікном насрають.

Школярі курити ходять,
Хтось чекушку "впоре",
А в четвер - не маю спраги,
Сцяків маю - море.
Я завжди до всіх привітний,
Всіх гостей приймаю,
Хоч і вигляд не елітний,
Але користь маю.
Я - лице міської ради,
Символ, я бібрецький,
Я - не просто розвалюха,
Я - взірець мистецький

Ніц мені ніхто не вдіє,
Я- пахан зі стажем,
Який в центрі володіє,
Непоганим "пляжем".
Я стою на виднім місці,
Є базар під боком,
Нашій владі, преславутій,
Я - милую око!
Та уже мені набридло,
У смітті стояти,
Люди - добрі, із міськради,
Не грайте вар''ята!
Розумію, що у місті,
Туалетів мало,
Але то - сранє, і сцяки,
Вже мене дістало!