Людське серце – титан незборимий,
Три джерела в нім вічно живі,
Але ворог підступно, незримо,
Ллє отруту в глибини святі.
Світ очей наших кров`ю згасили,
І посікли мечами серця,
Духу нашого огненні сили
Ув`язнили в квадриги мерця...
То, прийшли раби нового бога,
З нами стали в словесний двобій –
Та не гріє добро серця злого,
Із безчесним – не є чесний бій!
Світ очей наших кров`ю згасили,
І посікли мечами серця,
Ой, торкніться! Візьміть наші сили –
Ви ж правнуки Дажбога – Творця!

Народе мій, народе Божий
З Надбужжя, Сяну і Дніпра,
Ти піднімався в час тривожний
На захист волі і добра.
Ти відбивав страшні навали,
Ростив врожайні пшениці,
Твої сини поля орали,
Стиснувши зброю у руці.
Зривались зорі з високості,
Мов краплі крові у траву,
І на шаблі козацькі гострі,
І на гетьманську булаву.

Слов'яни! Зорі грають на долонях!
Течуть стежки Троянові над нами,
Дніпрові береги бринять бузками,
Ховаються в обіймах руж червоних...
Прислухайся! Коріння наше кличе
Солодким сяйвом, дивом променистим!
В долонях Лади - рідних душ намисто,
В потоках Дани - небеса правічні.
Ми у саду... Ми п'ємо ніч сріблясту -
Русини трьох держав! А Київ сяє!
І спів пташиний Всесвіт обіймає:
- Весна у серці! У єднанні - щастя!

Вінниця! Сонцем дорога заквітчана
Мрії жадає у світ перелляти!
Вінниця - вітру небесного дівчина
В кожному серці запалює свято.
Вінниця! Щастя солодкого струни
Я заплету у стежки твої чисті!
Котяться, котяться всесвіту луни,
Щоб не порвалось єднання намисто!

Живу я там, де видубав Перун,
Де вмить послухались Дніпрові хвилі,
Бо Діти Сонця кликали… Бурхливий
І мудрий вітер обіймав кору
Дубів священних… Зоряні віки
Стелила Мати-Лада нам під ноги,
Ми серцем бачили святі дороги,
І йщли по них… Та сплинули віки,
Розтанули легенди, наче сни…
І залишився тільки вид з балкону
– Дніпро, закутий в промислову зону
І світле небо – кожної весни!
А серце вірить – заповітний гай
Ще забринить забутими піснями!
Біжу босоніж Києвом весняним,
І кличу знов: - Перуне, видубай!

Коріння роду пророста в мені,
У таїну земля козацька кличе!
Біжу скоріш! Торкаюся обличчям
До рідних пагорбів… А юний сніг
Курличе під ногами дзвінко-дзвінко!
І сонця цвіт на береги Дніпра
Вже облітає… Ні, ще не пора!
Благаю, світло, зачекай хвилинку!
Дай обійняти скелі золоті,
Де славні «чайки» пращурів стояли!
Помчить душа за сиві перевали
В розбурханий порогами потік!
Помчить душа, щоби зібрати рід
На світле віче, на святу розмову,
І дух дідів повірить серця слову,
І раєм стане вмить стражденний світ!

Купальський ранок – свято полуничне!
Торкаю серцем ягідки веселі,
А квіти пестять лагідну оселю,
А вітер сонце життєдайне кличе!
Ще не пливуть віночки за водою,
ще спить святої ночі таємниця...
Та пам’ятають теплі полуниці
Про кожен порух квітки вогняної!

В’ється красне сонечко золотою вишнею,
По безодні-моречку, по небеснім листячку,
По небеснім листячку, по земнім коріннячку,
по зеленім гіллячку, по рожевім цвітечку...
Білий вітер-велетень заплітає кісоньки
З лагідної вербоньки, з ніжної берізоньки,
заплітає хмарками, і дощами теплими,
і серцями добрими, і серцями щедрими!
Проростай, зерниночко, у землицю зоряну!
Свята намистиночки сіють люди-Орії!
Прокидайся, земленько, матінко величная,
кличуть діти-лебеді з вирію правічного!
Русь! Аратта сонячна! Небо – твоє серденько!
Зацвітай, калинонько! Завивайся, вербонько!

До снів твоїх я доросту колись...
Там зайчик золотий живе у зорях,
Він сонечко народжує і гори
Там всі бажання радісні збулись
Там срібні душі... Там рожевий сніг,
Веселий вовк і добрі там акули...
Маленькі дітки Місяця поснули,
Чекають нас, щоб розбудили їх...
У снах твоїх сховаюсь хоч на мить,
І зайчика зустріну золотого!
І в серці світу зоряна дорога
Щасливими казками забринить!

МОЛИТВА ЗА УКРАЇНУ

Прихилюсь до поля з золотим колоссям,
Прошепчу молитву, знану з давнини:
Від стихій помилуй, – тебе люди просять,
Від кривавих боєнь, Боже, борони!
Дай здоров’я й силу, і достаток в хаті,
Щоб була щаслива рідна сторона,
Щоб канули чвари, а в руках дзвеніли
Кришталевим дзвоном келихи вина!
Щоб хилилась долу гронами калина,
Щоб завжди буяла чарівна краса,
Щоб лилася рідна мова України
Джерелом потужним, чистим, як [...]

ВИЦВІЛА, ЗЛИНЯЛА ОСОКА…

Вицвіла, злиняла осока,
Очеретом заросло болото,
Потемніло дзеркало ставка,
А яке довкілля скрізь було тут!
Там верба, красуня на весь гай
У ставкові полоскала віти,
Тут дзвенів джерельця водограй
І купались, бавилися діти.
А тепер лиш туга на душі,
І вразлива згадка за минулим.
Не передаси цього в вірші –
Все у чорній прірві потонуло.

ДОЩУ ДАЙ, БОЖЕ, ТЕПЛА ДАЙ, БОЖЕ…

Дощу дай, Боже, тепла дай, Боже!
Плодися, земле, – Христос поможе.
Та не дай, Боже, гроз, ураганів,
Засух, розрухи, війни, вулканів.
Зерно посіяв – роди, пшениця,
Ячмінь і жито – всяка пашниця.
Доглянь уважно – пожертвуй снами –
Не заростають хай бур’янами.
Зерно дозріло – треба косити:
Будем багаті, будемо ситі!
Хліб уродило, цілюще зілля –
Будем з піснями, будуть весілля.
Будуть весілля – з’являться діти.
Як не [...]

КОЛИ ПОГЛЯНУ Я НАВКОЛО…

Коли погляну я навколо,
Я бачу села, бачу поле,
Вітчизну бачу я свою.
Чи то садок, чи тополина –
Усе це рідна Україна,
Яку я з горем впізнаю.
І, може б, не впізнав, та люди,
Які збігались звідусюди,
Повідали її ім’я.
І чорний люд, і ця руїна…
Невже це ти, моя Вкраїно,
Мій біль і радосте моя?

МОЖЕ, МОЇ ВІРШІ ПРО ВКРАЇНУ…

Може, мої вірші про Вкраїну
В пісню колись виллються єдину,
В пісню сліз, і горя, і добра?
Як зі сходу рушили додому,
Як долали злигодні і втому,
Ідучи до сивого Дніпра.

НАД СВІТОМ МИР…

Над світом мир, як арка золота,
З кінця в кінець поблискує дугою!
Розправившися з силою лихою,
Співай пісні, веселі сій жита!
На цілий світ народнії уста
Промовили: кінець тяжкому бою!
І ми йдемо зеленою тропою
Туди, де сяє всіх віків мета.
О, праці й поту ми не боїмося!
Хай час і труд побілять нам волосся,
Ми юності нікому не здамо!
Над світом мир – і [...]